Служіння капеланів Оливкової гілки в Бродах, Львівської області (свідоцтво)

Розповідь про себе від Ігоря Порубова.

Я зробив багато помилок у своєму житті і зрозумів, що життя, яке я вибрав раніше, і була найбільша помилка в моєму житті.

Тоді я почав красти, пити, вживати наркотики. Було так, що я хотів померти, але любов батьків, які мене усиновили, була завжди в моєму серці. Я лягав спати і плакав за все те зло, яке робив своїм прийомним батькам, згадуючи, що я творив. Жити з цим я не міг. Тому не мав бажання жити.

За свої недовгі молоді роки я багато всього пройшов: лягав спати в страху, ховався від людей, бив їх, не розуміючи, що роблю. Просто хотів вижити. Це привело мене до в’язниці.

Через деякий час я почав “прокидатися”. У мені блиснуло щось хороше. Мені випала можливість чути Слово Боже з Біблії. Воно мене зачіпало, але те зло, яке було в мені, тримало мене.

20120715005

Іноді в голові у мене спливали слова, які я чув у в’язниці через проповіді віруючих в Бога людей: “Бог завжди з тобою. Він дав тобі життя для радості, а не для смутку, страху, переживань. Покайтеся перед Богом, і Він змінить ваше життя. Він дасть Духа Святого, який допоможе звільнитися від залежностей цього світу і допоможе знайти любов в цьому житті не плотську, а Божу “.

Через деякий час я все таки зрозумів, що я не один, що є Бог, який любить мене, дає життя кожному, хто вірить в нього. Я кинув курити і почав спілкуватися з людьми за допомогою нормальних слів, а не словами з матюками. Я почав бачити і розрізняти бардак, в якому жив раніше, і відразу почав все виправляти. Але чомусь почав отримувати від начальства в’язниці “по голові”, коли намагався щось змінити, проте, мене це не зупинило. Я йшов далі по дорозі віри. Вийшов з тюрми і не пішов в кабаки, а поїхав в центр адаптації у Львові. Там не все у мене вийшло. Через півроку я пішов звідти.

Знову почав пити. У результаті потрапив на звалище. Заліз у ще глибше яму. Я побачив людей, які жили у вовчій зграї, один одного вбиваючи. Я не хотів стати таким як вони. Я почав їх бити, намагаючись навчити жити в любові. Це змушувало мене пити ще більше. В один із днів я згадав про те, що поруч у місті Броди є центр адаптації, де є троє віруючих людей, які там несуть капеланське служіння. Це двоє військових у запасі Петро Мельниченко і Віктор Сьомкін і ще один брат Ігор Логвиненко – діючий військовослужбовець Збройних Сил України.

Я згадав, як я їх раніше також обманював, не приймав те, що вони говорили. Я зрозумів, що люблю їх і хочу виконати раніше дану їм обіцянку, що я за допомогою Бога почну нове життя. Тоді я заплакав вдруге за своє бродяче життя.

Вранці зі звалища я втік в ліс. У мене почалися отходняки. Я не міг спати, мене трясло, зупинялося серце. Хапали судоми … Тоді до мене почав хтось говорити, це був Бог.

Я зрозумів, що мені не можна здаватися. Я пробув ще три дні в лісі під дощем, ні їсти ні пити мені не хотілося. Хтось оберігав мене, не давав мені піти з життя. У моїй голові знову почали пробігати проповіді, чуті мною у в’язниці.

І ось я наважився і пішов до церкви. Там я познайомився з людьми, які до мене смердючого, спітнілого, пом’ятого, зарослого, полеглому духом зверталися з любов’ю. Мене помили, одягли … Мені почали ставити питання, а я на них відповідав, ми спілкувалися на рівних. Я починав розуміти, що таке любов. Пізніше я відчув і зрозумів, що її дає мені Бог. Я вирішив йти шляхом життя, а не смерті. Я покаявся, відразу в моєму житті почали відбуватися зміни. Я знав, що третього шансу у мене не буде. Нещодавно я прийняв Водне Хрещення по вірі!

Зараз знімаю квартиру, відучився на зварювальника, працюю на кузні, я знайшов своїх прийомних батьків і почав спілкування з ними – мама плакала від радості. На даний момент у мене є будинок, робота, люди, які живуть тим життям, яке я шукав все життя – життя любові, правди, істини і благодаті Божої. Амінь!

20120715006

20120715047