1025 рік хрещення Русі: тепер ми об’єднані під стягом капеланського служіння

DSC00469

ІНСТИТУТУ КАПЕЛАНСТВА В УКРАЇНІ – ТАКИ БУТИ!

Це, що інституція капеланства жива, стало остаточно ясно після того, як 15-16 травня в Києві за участі представників 72 двох організацій з України та ще шістьох провідних держав світу було проведено Міжнародну науково-практичну конференцію «Соціальні аспекти капеланства: світ і Україна», приурочену до 1025 річчя Хрещення України.

Організаторами конференції виступили Всеукраїнське міжконфесійне релігійне військово-християнське братство (що складається з числа представників п’яти традиційних християнських конфесій), Оливкова гілка України та Оливкова гілка інтернешнл (США). Ідею проведення грандіозного форуму підтримали, взявши в ньому активну участь п’ять українських міністерств – Міністерства культури, оборони, внутрішніх справ, освіти та науки, молоді та спорту; три Державні служби України – прикордонної, пенітенціарної та з надзвичайних ситуацій, Київська міська державна адміністрація, Асоціація християнських конференцій, вчення та служіння (США), Військове служіння інтернешнл (Велика Британія), ВГО «Об`єднання християн-військовослужбовців України» (голова Василь Хіміч). В конференції взяли участь дев’ять делегацій від: Української Православної Церкви, Української Православної Церкви – Київський Патріархат, Української Автокефальної Православної Церкви, Української Греко-Католицької Церкви, Львівської Митрополії Римо-Католицької Церкви, Всеукраїнського об’єднання церков євангельських християн-баптистів, Духовного управління мусульман України, Об’єднань юдейських релігійних організацій в Україні, Української Лютеранської церкви, Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви в Україні. На форум, якому, без перебільшення, немає аналогів в сучасній Європі, прибули фахівці з релігійно-духовних питань з США, Росії, Польщі, Великої Британії, Німеччини та Республіки Білорусь. 23 вищі учбові заклади України (з-поміж яких і Київський Національний університет ім. Т.Г.Шевченка, і Національний інститут стратегічних досліджень, і Київська Духовна Академія Української православної Церкви-КП, і Львівський державний університет внутрішніх справ, і Київська богословська семінарія ЄХБ) делегували для участі у конференції своїх наукових працівників. У форумі офіційно взяли участь 25 громадських організацій України (і, мабуть, приблизно стільки ж – неофіційно). У представницькому плані конференція перевершила свої попередні сподівання: незважаючи на те, що максимальна квота учасників у дискусіях, роботі секцій, робочих груп та виступах мала скласти 250 осіб, участь у роботі форуму на тему інститут капеланства в світі та в Україні взяли 263 людини. Перша подібна за задумом, але не за масштабами міжконфесійного представництва конференція відбулася ще 1998 року.

ТЕРМІН КАПЕЛАНСТВА. НИНІШНІЙ ЙОГО СТАН

Нагадаю, що капеланство – особливий вид діяльності, спрямований на допомогу людям, що перебувають та здійснюють свою трудову діяльність в особливих умовах, пов’язаних із ризиком для життя та здоров’я та зі значними фізичними та психологічними перевантаженнями шляхом надання їм допомоги за допомогою консультування, турботи та опіки; реабілітування завдяки донесенню духовних істин Божих заповідей священних писань. Звідси, капелан – це особа, яка уповноважена здійснювати душпастирську (духовну) опіку віруючих та всіх тих, хто добровільно прийшов до нього: військовослужбовців, представників силових структур і держустанов та членів їхніх сімей, осіб, що перебувають у місцях позбавлення волі та в лікувально-шпитальних закладах та людей, що виявляють бажання здійснення над ними такої капеланської опіки.

Треба сказати, що в Україні, на відміну від таких держав, як Велика Британія, США, Південна Корея, Німеччина тощо де-юре (на рівні відповідних законодавчих документів адміністрації президента, уряду, парламенту) інституту капеланства досі не існує. Однак, тим не менш, в державі з 2011 року існує «Концепція душпастирської опіки у Збройних Силах України» Міноборони. Крім того, інституція душпастирства, практично, від початків незалежності, існує в державі де-факто на різних рівнях: як члени п’яти традиційних конфесій, так і євангельські християни, інші духівники постійно і активно займаються душпастирською опікою військовиків, пенітенціарників, у шпиталях тощо. Ідея конференції  «Соціальні аспекти капеланства: світ і Україна» полягала в тому, аби розглянути питання поняття українського капелана, у виробленні спільних стратегій, наробки планів та узагальнення капеланського досвіду в Україні та світі, на основі чого душпастирство в Україні могло б поширюватися в майбутньому й мати більш упосліджені форми та дієві ший вплив на тих, хто його потребує.

Можна сказати так, що резолюція, прийнята наприкінці форуму, лише зафіксувала стан питання в Україні на сьогодні. Учасники конференції так і не змогли (і навряд чи це було можливо в рамках однієї науково-практичної конференції) того, яким саме одностайним шляхом капеланство розвиватиметься в Україні надалі. Як зазначив голова оргкомітету, Президент ВМРВХБ кандидат філософських наук Сергій Лисенко, перед Україною, зокрема в армії, стоїть нині варіант вибору у якості як найімовірнішого одного з двох найпоширеніших у світі варіантів душпастирства: польсько-американський або німецький. У першому випадку капелан є військовослужбовцем певної військової частини і, крім священика, підпорядкований бойовому командиру, у другому – капеланом є людина з-за меж закритої установи чи військової частини. Полковник морської піхоти флоту Її Величності Королеви Великої Британії Джос Маккейб зазначив, що в Британії капелан має володіти всіма навичками бійців, в середовищі яких він несе службу. Британський капелан, історично, не має права обособлюватися в рамках власних вірувань, він має бути готовий до пожертви собою заради інших: недаремно, три з чотирьох капеланів, які отримали найвищу відзнаку Об’єднаного Королівства, отримали її лише посмертно: капелан – завжди людина без бойової зброї, що перебуває, проте, в бойових умовах. Капелан з 28-річним стажем роботи на флоті США, викладач Київської богословської семінарії ЄХБ та член організації «Оливкова гілка інтернешнл» Дон Крамбліт під час свого виступу в президії підкреслив, що головне в роботі будь-якого капелана, це відповідальність за людей перед Богом, яка лежить на плечах душпастира як у війську, так і в будь-якій іншій царині (шпиталь, пенітенціарний заклад). Головне, на думку командера ВМС США у відставці полковника Крамбліта, не так модель дій, яку оберуть у своїй діяльності капелани в Україні, але серце капелана, яке має містити всі ознаки Христової любові, готовність прийти на допомогу людині будь-якого віросповідання. «Так склалося, що нерідко священик приходить до солдата, маючи про нього певну думку, і вона далека від ідеалу. Не потрібно при цьому забувати, що й солдати мають певну думку про священика, який завітав у військову частину – і вона така ж негативна, як в опонента. Ми маємо вчитися розуміти інших. Це в роботі капелана – головне», – підкреслив Дон Крамбліт. Зазначимо, що в армії США служать представники приблизно 200 релігійних конфесій (в Україні – 55-ти віросповідань), а в одному військовому підрозділі зазвичай присутні представники до 30 конфесій.

ГОСТРІ КУТИ В ДИСКУСІЇ, ЯКІ ЗАВТРА СТАНУТЬ НАРІЖНИМ КАМЕНЕМ РОЗБУДОВИ КАПЕЛАНСТВА

У багатьох країнах питання міжконфесійної квоти служіння капеланів давно усталене. В Польщі, приміром, воно пропорційне присутності конфесій у суспільстві. На флоті Великої Британії разом з протестантами та католиками присутні капелани-мусульмани та капелани-індуїсти. В Російській Федерації, як повідомив головний військовий російський капелан протоієрей Олександр Шостак, капеланська служба є віднедавна згідно з ініціативою президента РФ Володимира Путіна цілеспрямовано присутня,передовсім, у МВС, адже капеланство в РФ, як і в нас, лише на стадії формування.

В Україні, де згідно з останніми повідомленими на форумі даними статистики православ’я складає біля 52% громад вірян (19 тисяч 107 церков), ситуація міжконфесійного душпастирства є непростою. Кожен з виступаючих на форумі спікерів з п’яти традиційних конфесій (три православні громади, греко- та римо-католики) поділився історичним досвідом своєї конфесії капеланства в Україні за роки незалежності та своїм баченням інституту капеланства. Однак, думаю, найбільш чітко проблему міжконфесійного діалогу в Україні довкола теми капеланства, зокрема в армії, озвучив отець Франциск (Ботвина), помічник Уповноваженого від Львівської митрополії Римської Католицької Церкви за душпастирську опіку військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань України: «У мене виникає враження, що ми – священики – зазвичай весь час боїмося, аби в армію не увійшов хтось першим, поперед нас. Ми чомусь розглядаємо армію та силові структури, як  якесь неоране поле місіонерської діяльності, часом роблячи все, аби не допустити туди представника іншого віросповідання. І при цьому, чинячи перепони одне одному, забуваємо про те, що там гинуть і страждають через недостатню морально-духовну опіку люди, які є нашими братами».

Справді, стан українського війська нині вимагає бажати кращого. Приміром, якщо в Словаччині держава на утримання одного військовослужбовця витрачає на рік 63 тисячі доларів, в Польщі – 56 тисяч, в Румунії – 48 тисяч, в Росії – 39 тис., то Україна на свого рідного солдатика «розщедрюється» аж на 5, 5 тисячі доларів «за все про все». І це – лише матеріальний бік питання, не кажучи про духовне, про душпастирсво! 46% опитаних українських солдатів вважають себе свідомо віруючими, а 30% назвали себе «просто християнами». Як підкреслив о.Франциск, останнє, це все одно, що, відповідаючи на запитання, до якого роду військ належить твоя військова частина, воєнний відповів би, що він вважає себе «просто солдатом» невідомо якого роду військ.

По-різному учасники прогнозували майбутнє капеланства в Україні. Архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин (Маркевич), УПЦ МП як термін, за який капеланство стане неодмінно присутнє в основних сферах діяльності вказував 10 років, Вадим Семенов, заступник командира в\ч 3066 з виховної роботи визначає термін у не менше аніж 40 років. Керміт Е.Джонс, «Оливкова гілка інтернешнл» (США) вважає, що справа капеланства в суспільстві є невідкладна, оскільки йдеться про моральне та духовне  здоров’я військовиків та силовиків – тих, хто передовсім стоїть на захисті своєї країни, і що все в питанні термінів залежить від бажання діяти (Джонс порадив українцям братися за цілеспрямоване душпастирство негайно).

Так само різні думки були присутні на науково-практичній конференції щодо трьох професій, пов`язаних з людськими душами – капелана, фахівця-психолога та армійського виховника (колишнього політрука). Олег Сидоренко, підполковник міліції запасу, заступник голови «Червоного Хреста» м. Южний (Одещина) (організація якого як асоційований член входить до складу новоствореної ГО «Українське капеланство») вважає, що комуністичне минуле має однозначно залишитися позаду, і з часом замість психолога та виховника в армію та в силові структури мають прийти духівники-капелани. Звісно, фахівці-психологи не підтримали «смертельної» для себе ідеї. Крізь ширму буцімто православ’я лунали атеїстичні голоси про те, що священикам взагалі в силових структурах не місце. Як повідомив протоієрей Олександр Шелест (Росія), у Російській Федерації – схожі проблеми. Часто все залежить від того, є командир військової частини вірянином, чи ні. Визначивши власну вітчизну як Небеса, о. Олександр (отець народився в Донбасі) порадив не зважати на протиріччя, що виникають у виховно-патріотичному процесі в Україні останнім часом у зв’язку зі складністю визначення термін «вітчизна». Не варто морочити собі голову, є українці однорідною віряно-ментальною спільнотою з росіянами чи ні: вітчизна, в ідеалі, у всіх одна, і вона не тут.

«ОЛИВКОВА ГІЛКА» – ДУША, ЩО НАМАГАЄТЬСЯ КОРЕГУВАТИ МІЖКОНФЕСІЙНИЙ ДІАЛОГ УКРАЇНСЬКИХ СВЯЩЕНСТВ

Особливо виглядала участь у вище згаданій науково-конференції представників організацій «Оливкова гілка інтренешнл» та «Оливкова гілка України», які разом з ВМРВХБ та ОХВУ виступили в якості співорганізаторів даного масштабного міжконфесійного діалогу. Представники «Оливкової гілки» та їхні колеги з військових братств зарубіжжя були представлені як під час виступу спікерів, так і в роботі кожної з наукових секцій.

Крім американця Дона Крамбліта, директора капеланських програм «Оливкової гілки інтернешнл»  (доповідь «Особистий виклик капеланства»), британця Джоса Маккейба, виконавчого директора «Військове служіння інтернешнл» (доповідь «Капеланство – особистий погляд Флоту Її Величності Королеви») та німця Мартіна Фабера (Європейська секція Міжнародної асоціації тюремного служіння), що працювали в перший день, з заключним словом, окреслюючи майбутні напрямки діяльності очолюваної ним організації, виступив голова МГО «Оливкова гілка» Україна полковник Валентин Кореневич.

Представники «Оливкової гілки» взяли активну участь в секціях науково-практичної конференції «Соціальні аспекти капеланства: світ і Україна» і на другий робочий день. На секції №1, присвяченій досвіду організації душпастирської роботи у Збройних силах України, прозвучали доповіді «Госпітальний капелан – його духовні і соціальні функції» Миколи Дудка, віце-президента МГО «Оливкова гілка» Україна (Черкаси), Річа Янга, Майкла Вейса та Джоні Алмонда (США). Секція №2 була присвячена досвіду організації душпастирської роботи в міліції. Доповіді «Практика та присутність» Керміта Е. Джонса («Оливкова гілка», США) та «Духовні аспекти організації душпастирської опіки у МВС України та Державній прикордонній службі України» підполковника запасу Валерія Труфанова (голова ГО «Українське капеланство», м.Олександрія) були найбільш предметними в частині дискусію про негайність розробки структур та підготовки духівників. «Я прошу лише про одне: зважати на те, що кожен із нині присутніх у залі нестиме відповідальність за цю душпастирську працю, про яку ми зараз говоримо, перед Самим Богом!» – підкреслив Валерій, який також є членом Четвертого відокремленого підрозділу МГО «Оливкова гілка» Україна, наприкінці секції. На секції №4, посвяченій християнській і соціальній підтримці сімей військовослужбовців та правоохоронців Клаудія Дафф («Оливкова гілка інтернешнл», США) підготувала доповідь «Жіноче служіння», Гвен Крамбліт, дружина капелана флоту США, промову «Дружина капелана – які переваги?», а Жанна Сегеда (МГО «Оливкова гілка», Ірпінь, Україна) поділилася секретами роботи жіночого християнського клубу дружин військовослужбовців. Зрештою секція №5 була присвячена духовному вихованню молоді. Там досвідом християнського душеопікунства поділився майор запасу, голова ОХВУ та член «Оливкова гілка» Україна Ярослав Яворський (м.Олександрія), а підполковник армії США Річард Х.Барнс прочитав доповідь «Скаути Америки – історія, організація і персональний досвід».

Цікаво, що потому, як конференція закінчилася, представники «Оливкової гілки» не роз`їхалися по домівках, а продовжили роботу ще 17 та 19 травня. Капелани США та України зокрема узгодили координацію спільних душпастирських, організаційних та наукових дій з представниками ГО «Українське капеланство», намітивши стратегію найближчих і більш віддалених капеланських дій та перспектив. Один із аспектів діяльності МГО«Оливкової гілка» Україна – навчанням майбутніх капеланів на базі Київської богословської семінарії. До присутніх шести американських та 14 українських капеланів приєднався капелан з Байконура Юрій Квітко, капелани Андрій Сила (Москва, Росія) та Андрій Надточій (Твер, голова християн-військовослужбовців Російської Федерації). Було вирішено надати можливість капеланам із Російської Федерації навчатися на пастирсько-капеланському факультеті, очолюваному деканом Київської богословської семінарії Валентином Кореневичем за спеціальною програмою курсів підготовки, розробленою українськими фахівцями спеціально для північно-східних побратимів. В неформальній атмосфері американські капелани передали хворим дітям Черкас, що перебувають зараз на стаціонарі дитячого відділення, простирадла, придбані коштом подружжя Крамбліт. Спілкування відбулося в невимушеній атмосфері за піцою та чаєм, організованими з українського боку подружжям Кореневич. Присутніми, з-поміж яких з`явився і Джос Маккейб із Белфасту, були відзначені виняткова позитивна атмосфера конференції «Соціальні аспекти капеланства: світ і Україна». Одностайно учасники зустрічі без краваток зійшлися на тому, що позитивні справи в Українській Державі на тлі душпастирства не забаряться. Всі були сповнені рішучості і надалі в атмосфері любові, віри і коректності підтримувати і всіляко зміцнювати міжконфесійну капеланську спільноту в Україні.

Зрозуміло, що конференція «Соціальні аспекти капеланства: світ і Україна» лише окреслила напрями діяльності капеланів в Україні. Однак водночас вона є яскравим прецедентом. Як зазначив на початку форуму представник Президента України, голова Української асоціації релігійної свободи, доктор філософських наук Віктор Єленський (м.Київ), душпастирство загалом і капеланство зокрема є на часі задля впровадження їх в нашій державі. Ясно, що інституту душпастирства в нашому суспільстві розвиватися надалі шляхом таких самих ентузіастичних ініціатив представників конфесій та громадянського суспільства. Однак, проведення подібної конференції – не щось інше, як офіційне «зелене світло» такому розвою.

А самі ініціативи вже відбуваються, навіть поза межами офіційних зустрічей. І однією з таких є створення в місті Олександрія 13 березня цього року громадської організації «Українське капеланство», яка має на меті створення капеланських центрів, координацію міжконфесійних дій та громадську підтримку вірян, активну участь у процесі покращення морально-психологічного здоров`я нашої громади.

Крім того, викликає повагу і сам мікроклімат науково-практичної конференції, на якій мені не вдалося зіштовхнутися з жодним проявом міжрелігійної нетерпимості чи міжконфесійної ворожнечі. За такої міжконфесійної концентрації, як у Києві 15-16 травня, варто сприймати цю взаємну толеранцію щонайменше як чудо.

Віталій Квітка, голова Четвертого відокремленого підрозділу МГО «Оливкова гілка» Україна, член Проводу ГО «Українське капеланство», прес-аташе «Спілки офіцерів України» («Олександрійський осередок СОУ»), член НСЖУ та підхорунжий степового-морського Українського козацтва