Відбулася 2-га щорічна конференція капеланів на базі Київської Богословської Семінарії

E15A7089kj

E15A7169kj

Капелани в добу війни: вижити в Господі!
2-га щорічна конференція капеланів на базі Київської Богословської Семінарії (КБС) засвідчила: капелани-ентузіасти гідно відреагували на покликання неоголошеної Україні війни.

Рятуй тих, хто на смерть тягнені, і від засуджених на страту не відступай.
Біблія, Приповідки 24:11

23-24 січня 2015 року за ініціативи Міжнародної Громадської Організації «Оливкова Гілка» в Києві відбулася друга Міжнародна конференція капеланів, яка цього разу об`єднала усіх капеланів України – від теоретиків душпастирства зі стін КБС до фактичного відповідального за капеланство в української армії полковника Руслана Коханчука та фронтових капеланів, які несли свою службу на каменях оборони Донецького аеропорту, пліч-о-пліч з українськими солдатами.
Ще рік тому, в розпал громадянського протистояння на Майдані, «Оливкова гілка» (голова – Валентин Кореневич) та Olive Brunch International (Брюс Кіттлесон) скликали першу таку конференцію, метою якої було мобілізувати зусилля капеланів в Україні довкола їхніх безпосередніх обов’язків – стати «сіллю» зраненого тиранією і несправедливістю суспільства, стояти в готовності до викликів часу, коли темні сили заповзялися нівечити людські душі.
Тоді, в січні 2014 року, ніхто не міг передбачити, як саме розвиватимуться події довкола громадянського протистояння в Україні. Звичайно, нікому б і на думку не спало спрогнозувати анексію Криму чи подобу громадянської війни в Україні, що розгорнулася зараз. Однак починаючи з 2004 року, першого зіткнення в громадянському суспільстві, українське священство різних конфесій, особливо військові запасу, більшість із яких і склали в майбутньому основу українського капеланства, розуміли: створення інституту капеланства в Україні – нагальне першочергове завдання в пастирстві. В силу зрозумілих причин різноконфесійності, хоча саме слово «душпастирство» і було певного часу введено до обігу Міністерства оборони, оскільки в Україні не існує відповідного Закону про капеланську службу чи спеціального указу Президента, душпастирство залишалося упованням Господа на капеланів-ентузіастів. Незважаючи на це, відколи в Києві 2008 року на базі КБС було уфондовано факультет пасторсько-капеланського служіння, з`явилася надія принаймні на те, що ці ентузіасти з різних конфесій отримають відповідну освіту, яка в майбутньому дозволить зрушити мертвий камінь не визнання капеланства де-юре у державі.
І хоча багато-хто, починаючи від дня незалежності 1991 року, відчував поклик Бога до душпастирства і служив на ниві Божій великій справі рятування людських душ, коли рік тому прийшло лихо війни, тандем держава, церква і суспільство виявилися по-різному підготовленими до служіння рятування душі і зцілення ран душевних.
Конференція 23-24 січня 2015 року засвідчила, що, як і у випадку оборони від видимого ворога, коли громада сама делегувала добровольців, найбільше готовими до оборони душі від ворога невидимого виявилися волонтери-капелани, які за покликом серця вирушили на передову: аби перебувати поруч із посланими на заклання. Не можливо було без щему в серці слухати оповіді двох бойових капеланів з Донецького летовища чи Анатолія Кушнірчука капелана з Бучі, який, служачи Господу, служив і на території АТО, і на теренах, захоплених терористичними угрупованнями ЛНР-ДНР. Ці люди – українські капелани – зараз там. Беззбройні, без перебільшення вони готові покласти душі свої за побратимів. І ці наші брати в Христі Ісусі зараз там.
Відкрив міжнародну конференцію пан Р.Перхай – проректор КБС, який привітав присутніх капеланів, політиків та громадських діячів, які зібралися в залі. Брюс Кіттлесон, директор Олів Бранч Інтернешнл, розповів історію своїх стосунків із Україною. Уперше Брюс, в якості душпастира цієї благочинної організації, потрапив до СРСР після його розпаду. І хоча служіння Олів Бранч розпочалося з Росії, тамтешня держава не виявила ознак толерантності чи сприятливих умов для розвитку незалежного громадського суспільства. Пан Кіттлесон розповів про специфіку капелана в армії – а капеланство виникло якраз під час воєн – як служіння, покликаного допомогти пораненим та знівеченим воїнам – фізично і морально. Одним із перших, із ким Брюс Кіттлесон познайомився понад два десятиріччя тому в СРСР, був підполковник авіації Василь Хіміч. Потім до нього приєднався нинішній керманич МГО «Оливкова гілка» полковник Валентин Кореневич. Саме В.Хіміч, стояв біля витоків спроби капеланського служіння в армії. Нині ОХВУ, очолювана Василем Хімічем, активно служить бійцям АТО не тільки гуманітарними вантажами та забезпеченням солдатів на передовій усім необхідним, а й забезпечує їх Священним Писанням та християнською літературою, покликаною відкрити їхні серця назустріч Серцю Бога.
Віце-президент МГО ОБІ Микола Дудко, розповів про перших випускників-капеланів КБС, які уже залишили стіни семінарії та презентував 18 відокремлених підрозділів МГО «ОГУ». Чимало з них трудяться на ниві душ пастирства. Є серед них капелани-теоретики (декан факультету пастирсько-капеланського служіння КБС В.Кореневич), є ті, хто служить дружинам та жінкам-військовослужбовцям армії (Жанна Сегеда, Київщина), є військові, які пішли на передову (голова Львівського відокремленого підрозділу МГО «ОГ» Ігор Логвіненко).
Керівник відокремленого підрозділу Юрій Беляєв розповів, що у Черкасах вже понад 10 років є команда капеланів-госпітальєрів. На конференції черкащани-капелани повідомили приємну новину: з листопада 2014 року в Черкасах на базі місцевої лікарні діє Центр підготовки госпітальних капеланів.
Валерій Алимов, директор місіонерського центру (військовий у четвертому поколінні), повів, як йому відкрилася суть капеланства доби АТО: «Я молився за цих людей, відколи почав їздити в зону АТО. І Господь мені відкрив нашу місію. «Рятуй тих, хто на смерть тягнені, і від засуджених на страту не відступай» Це сказано в Священному Писанні. Приповідки 24:11. По суті, люди, які йдуть на фронт – немов тягнені на заклання: заради того, аби жили інші. Хтось має піти до приречених на смерть. Це важко. Але життя продовжується. І капелани мають бути там, на передовій, з трьох причин: по-перше, аби врятувати душі для вічності, по-друге, послужити необхідними речами та як медики, по-третє, навчити їх вірити і покладатися на Господа». А як же та сторона, яка забирає ці душі. Про неї можна сказати лише те, що відповів би їм Ісус, йдучи на заклання: «Прости їм, Господи, бо не знають, що чинять». Воїнам потрібно знайти мужність припинити зло і не перетворитися на садистів, а залишитися людьми. І тільки Господь може дати їм цю мужність.
Війну і мир можна порівняти з хворобою і здоров`ям людини, писав у Парижі Антон Керсновський у праці «Філософії війни»: чимало речей, які природні для війни – смерть деяких людей, приміром, для миру – абсолютно неприродні. Яким має бути капелан на фронті, на що він має право, а на що – категорично ні, не має. Серед присутніх на конференції капеланів були різні думки на де які питання капеланського служіння.
Найбільш гарячі дискусії виникли в ході обговорення питання про те, має капелан право тримати зброю в руках, чи ні. Чимало присутніх капеланів вважають: в жодному разі капелан не має брати в руки знаряддя вбивства. Передусім, з причини того, що, взявши в руку зброю, в очах Божих та людських з пастора він перетворюється на людину іншої професії – солдата (Давид був гарним воїном, але храму не побудував через пролиття крові). Однак капелан, який останнім вийшов з Донецького аеропорту на 242-1 день його оборони, сказав, що, якщо життя присутніх вояків залежить від тебе, то їх маєш право захистити. Кілька капеланів, які взяли, проте зброю і воювали, після цього загинули.
Капелан Андрій Шилков з передової засвідчив про те, як неодноразово він мав стріляти, але Бог зробив так, що він так і не вистрелив, відводячи бої. «Відтоді я збагнув: капелан зброї брати не має. Священство не проливає кров, за нього її пролив Ісус, – додав Андрій. – Відомий вислів «не убий» у євреїв записаний двома висловами. Той, що в 10 заповідях, перекладається дослівно «не вбивай заради користолюбства». Однак одне з імень Бога – Саваот, Бог Небесних Воїнств, отож Бог допускає вбивство загарбників. І в тих місцях Біблії, де йдеться про боротьбу з агресорами слово «убий» пишеться інакше»
Солдати на фронті задають дуже, дуже багато запитань. Іноді їх капеланам доводиться вислуховувати під дулом пістолета, скерованим на тебе розлюченим зневіреним комбатантом. Дуже часто головне запитання з передової звучить так: якщо я не здаюся в полон, а підірвуся на гранаті – куди я піду, в рай чи в пекло? Навіть деякі з капеланів вважають, що потрібно підриватися: аби не видати інформацію про своїх, не мучитися, вбити насамкінець ворога. Зі слів одного військового капелана, в зоні АТО є «доплата» за впійманого капелана. Вона невелика, але вона є: 1000 гривень за голову українського душпастира. Впійманих капеланів іноді піддають жорстким тортурам. І все-таки, людське життя дає Бог, не ми. Забрати те, чого не ми є господарями, не можна. Така логіка Бога. Але люди самі роблять вибір. Є такі священики, які не називають своїх конфесій, але називаються капеланами, приїжджаючи в зону АТО, і вони несуть хибну думку українським воякам: у будь-якому випадку, воюючи тут, ви підете в рай. Насправді солдат виконує обов’язок чоловіка, покладений на нього Богом: захищати. Дуже важко, але потрібно нинішнім діючим капеланам переконати солдата залишатися людиною – тим, хто не тільки вбиває ворога, але і молиться за його душу, яку він забирає тільки тому, що супротивник порушив Божі і людські закони.
З болем учасники конференції відзначили: лихо війни посприяло прискоренню розвитку капеланства в Україні. Незважаючи на те, що капелани нині в армії і на полях бою є, їхній статус нічим не відрізняється від статусу добровольчих батальйонів: де-факто злившись з захисниками вітчизни, де-юре вони майже ніхто. На сьогодні є кілька дозвільних положень з боку уряду та президента, не більше. Але якщо влада зміниться, капелани можуть взагалі опинитися поза законом.
Яка ж буде квота капеланів від різних конфесій в українській армії? Як сказав присутній начальник відділу інформаційної політики і військових засобів масової інформації Департаменту гуманітарної політики Міністерства оборони України полковник Руслан Коханчук, в майбутньому потреба армії в капеланах коливатиметься на позначці десь приблизно 200 капеланів. Однак, сказав доповідач, квота протестантських служителів, як і служителів греко-католиків, ким він, приміром, є, передбачається – від кількості військовослужбовців певної конфесії в лавах армії.
Разом з тим пан Руслан зазначив, що православні священиків як Московського, так і Київського патріархату чомусь мало ідуть від власних приходів на поле бою. «Що робити нам, Міністерству оборони України в такому випадку? Запросити на поле бою і в лави армії тих, хто готовий туди йти – вас», – сказав полковник Руслан Коханчук.
Капелани стояли в залі по закінченні: їм було, що сказати, з ким познайомитися, з ким попрощатися, перш ніж зустрітися ще раз. Вижити в Господі – головне для них, тих, хто завтра стане поруч із солдатами і лікарями (тепер на передовій капелан – часто передовсім мед брат або той, хто по крихті збирає порвані тіла людей), щоб послужити іншим. Втішає: Господь робить свою роботу, знаходить своїх людей, які ідуть за покликом Господнього Серця.

Віталій Квітка, керівник 7-го відокремленого підрозділу МГО «Оливкова гілка»
Вілґайле Квітка, журналіст, Литовська Республіка

Відео з конференції:

Полковник Руслан Коханчук – https://www.youtube.com/watch?v=8UH-gh3BiPM

Президент Міжнародної громадської організації “Оливкова гілка” Брюс Кітелсон – https://www.youtube.com/watch?v=bsJljJ6jTRw

Капелан Леонід – https://www.youtube.com/watch?v=2tv3CLlAPRo

Капелан Олег Архітектор – https://www.youtube.com/watch?v=-kWjwf9qi_I

Сергій Убогов – https://www.youtube.com/watch?v=1l0-mR0-hzY

Фото з конференції – https://yadi.sk/d/BaXil2RAeHynh