Капеланське свідоцтво

Мир Вам.

Несучи капеланське служіння в районній лікарні села Мошни, я стикаюся з різними людьми. Це медперсонал, хворі та відвідувачі лікарні. Серед них є і віруючі і невіруючі. Частіше звичайно невіруючі.

Дякую Богові, що знання отримані в США (г.Хемптон, г.Річмонд), і те що я вчуся в Київській богословській семінарії (3 курс) на факультеті пасторсько-капеланського керівництва, це допомагає мені у спілкуванні з людьми в наданні їм духовної, моральної та практичної допомоги. І я знаю, що головною моєю задачею як капелана, є допомога людям, вміти вислухати і допомогти людині прийти до Господа. Дякую Богові, що маючи матеріальну підтримку, можу надавати людям допомогу не тільки словом, але й на ділі набуваючи їм ліки, одяг, засоби гігієни, продукти та інше.

Хочу поділитися кількома випадками з нашого капеланського служіння. Після яких все більше і більше переконуєшся у важливості капеланського служіння. Головний лікар лікарні отримав серйозну травму ноги. Завдяки нашим теплим стосункам і тісній співпраці, я міг відвідати його вдома, поспілкуватися з ним. У розмові підтримав його, він в свою чергу висловив подяку за слова підбадьорення і молитву, і побажав Госпітальним капеланам, щоб свою працю продовжували по лікувальним установам, так як цього потребують багато людей.

У вересні місяці в лікарню поступив хворий у дуже важкому стані. У нього була остання стадія туберкульозу. Цій людині було всього 37 років. Його ніхто не відвідував. Ми провели з ним тривалу бесіду. У бесіді він висловив глибоке жалю про марно прожитого життя, розуміючи, що скоро помре. Розмовляючи, ми розповіли йому, що є Той хто любить його, Спаситель душі і може пробачити всі гріхи, і прийняти в свою обитель, тільки для цього треба вимовити молитву покаяння. Що він і зробив. І у цієї людини з’явилася надія, що Господь його забере до себе. Через тиждень він помер.

Через два тижні, з тим же діагнозом у лікарню поступила його дружина. В доповнення до туберкульозу у неї стався інсульт (від переживань після похорону чоловіка). Я з нею розмовляв, хоча їй розмовляти було важко, але вона бажала це робити. (Бесіди з такого роду хворими виробляються з дозволу лікаря). У відповідь на заклик до покаяння, вона голосно плакала, шкодуючи і просячи прощення у Господа за всі свої гріхи. Цих людей вже немає в живих. Але у нас є надія, що вони використовували свій останній шанс і знайшли спасіння.

Є хворі з числа учасників бойових дій, які не мають можливості закупити необхідні ліки для лікування, і вони звертаються до нас за допомогою. Так інвалід 2 групи Володимир, у якого практично вся пенсія йде на лікування звернувся з проханням купити йому їжу. У капеланській кімнаті ми пили чай з частуванням. У розмові він описав своє важке положення. Одяг у нього була потерта, взуття рвана. Володимир попросив придбати йому взуття. Ми виконали його прохання, це послужило до того, що він почав молитися і читати Біблію, почав відвідувати християнську Церкву.

Капеланство виходить за межі лікарні. Багато колишні хворі, свідчать іншим про отриманої підтримки розради, молитви за них. Так до нас звернулася мама паралізованою 40 річної дочки, відвідати її донька вдома, з метою підтримати її. В їх домі відбулася хороша, щира розмова. Таня почула слова підбадьорення, вірші з Біблії, в кінці зустрічі ми помолилися за неї. Таня також помолилася Господу, просячи у Нього сили і прощення. Зараз її відвідують християни, приймаючи участі в її потребах.

Останнім часом багато медичні працівники, погоджуються з тим, що крім лікування тіла є велика необхідність лікувати і душу, тому щільно співпрацюють з капеланами. Направляють капелана в ту палату, де знаходиться, перш за все, хворий який потребує розради і в повчання.

Ми вдячні Вам за Вашу участь, молимося про Вас і про те, щоб цей необхідний спільна праця ще багатьох людей привів до Христа. Божих Вам благословінь.